Шановні колеги! Нам варто з’ясувати, за яких умов українська вища освіта стане якісною і конкурентоздатною на міжнародній арені. Чи є вона такою зараз? Тобто чи задоволені ми з Вами теперішнім станом справ? Якщо відкинемо «великих слів велику силу», то маємо чесно визнати: ні, не задоволені. Отже, з якими викликами ми стикаємося сьогодні?
По-перше, концепція вищої освіти як соціального проекту в Україні домінує над концепцією якості. Якщо до ЗВО вступає біля 80 % випускників шкіл, годі очікувати належної якості від пропонованих освітніх послуг. Звернімо увагу, що ця пропозиція значно перевищує попит, а в обрахунку загальної кількості різноманітних ЗВО та їхніх філій, що у свою чергу також виступають окремими освітніми закладами, між експертами навіть немає згоди. Наявність певного диплому не завжди свідчить про відповідну кваліфікованість випускника ЗВО, що вже відбивається практично на всіх сферах професійного і суспільного життя держави.
По-друге, політична турбулентність, зокрема як наслідок недоосвіченості українського суспільства та його політичної репрезентації. Часто важливі рішення в освіті приймаються не на підставі професійної експертизи, застосування відповідного міжнародного досвіду та визначеної політики (у розумінні policy), а згідно з (пост)радянськими стереотипами, поверховими суб’єктивними судженнями чи звичайною політичною доцільністю.
По-третє, фундаментальний брак коштів. Не зважаючи на те, що освітня галузь фінансується на рівні біля 6 % ВВП, що співставно з провідними за рівнем системи освіти країнами світу, Україна має порівняно невеликий ВВП, тому не може виступати реальним конкурентом. Те саме стосується загрозливо мізерного фінансування наукових досліджень.
Повний текст за посиланням.