Із старим Новим роком! З «новими» старими вимогами!
Розпочався 2021 рік: тривають свята, навчальний рік, акредитаційні процедури, карантин і … життя теж триває.
Ми не менш енергійно й зараз вибудовуємо плани, аніж наприкінці непростого, але й результативного 2020, проте є відчуття, що ці плани можуть бути не здійснені вповні. Чому так?
Ймовірно тому, що, задумуючи щось, людина свідомо або ж і підсвідомо сподівається на позитивний результат, якщо не стовідсотковий, то хоча б частковий. Натомість попередній рік зародив ментально обґрунтовану хиткість невизначеності та сформував емоційне тло розпачливої безпорадності. І це, у свою чергу, призводить до цікавої дихотомії.
Уже прагнеться позитивного ефекту від своєї діяльності – з одного боку, але й відчуваються тривожні сумніви у його можливості – з іншого.
Вища освіта України працює у новій, але вже досить звичній процедурі акредитації освітніх програм понад рік. Чи достатньо цього, щоб остаточно упевнитися у позитивних змінах або однозначно розчаруватися?
Національне агентство із забезпечення вищої освіти будує свої вимоги на цілях сталого розвитку чи раптово запропонувало щось абсолютно неприйнятне для українських університетів?
Спитаємо себе, зрештою, що таке – «нове» та «старе» для сфери вищої освіти?
У порівнянні з поважною історією європейських університетів загалом,
У поважній історії університетів сучасні реформи вищої освіти в Україні – навіть не мить, а миттєвість. Проте за майже тисячу років вища освіта змінилася настільки, що саме її найдавніша інституція (Болонський університет) стала осередком радикальних змін наприкінці XX століття.
На півтора десятиліття пізніше (а це досить тривалий період для динамічного XX віку) Україна законодавчо утверджує оновлення вимог та дефініцій, коли з 2014 року нові суттєві зміни зафіксував Закон України «Про вищу освіту», остаточно закріпив їх у 2017 році Закон України «Про освіту». Листи та рекомендації профільного міністерства внесли впорядкованість у ці процеси, хоча й не зняли суперечливість їх сприйняття.
Проте наші сучасники-освітяни, схоже, не надто розважливо поставилися до цих кроків держави. Схоже, вірили в те, що якось усе залагодиться й відбуватиметься за звичними алгоритмами. Однак так чи інакше, адміністративно чи завдяки ентузіазму окремих персоналій, але реформи розпочалися, зсув акцентів набував поважних об’ємів, повільно та невідворотно переходячи від кількості до якості.
Лише за останні півтора року кількість затверджених стандартів вищої освіти (бакалаврських і магістерських) зросла майже до двохсот, отримала право на життя дистанційна освіта, очікуються принципово нові Ліцензійні умови, професійні стандарти формують ґрунтовні підходи до присвоєння професійних кваліфікацій.
До цих змін дотичні різні інституції, які сприяють або опираються (причому мало не одночасно) їх реалізації та входженню України (не на рівні декларативності, а дієво) до Європейського простору вищої освіти. На диво, зовсім недавно, у грудні 2018 року з’явилася одна установа, яка вирішила послідовно дотримуватися «правил гри» і «гри за правилами», – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
Чому ж на усю Фейсбуччину лунає відчайдушне: “Людоньки, пробі, НАЗЯВО вимагає/закриває/утискає!” (обрати потрібне).
Як же це так? Усе усіх влаштовувало, виявляється, у нас в освіті все було ідеально, і тут раптом якісь нові вимоги, нові документи, нові люди.
Але якщо просіяти зерна та кукіль фактів і звинувачень через сито аналізу, ще й зовсім трошки скепсису, то з’ясується, що вимоги існували, тільки хто ж звертав увагу на їх послідовне дотримання? А Національне агентство – переважно через процедуру акредитації освітніх програм – звернуло… І чомусь особливо важливою для нас виявилась саме категорія якості.
Що таке якість вищої освіти? Чи можливий в наших умовах ідеальний університет, у якому усвідомлюють, що важливими є саме якісні параметри освітньої діяльності: доступ до навчання, освітнє середовище («дух і стіни»), можливості розвитку особистості здобувача освіти як фахівця, громадянина і людини, всіляка підтримка кваліфікованих педагогів, які, у свою чергу, оптимально навчать і оцінять, доброчесність як цінність усієї громади… Віримо, що це і є напрям нашого спільного шляху – така вища освіта. Працюємо для цього.
Нехай засіється нам зернами добрих справ і щирих слів!
Незаперечно, що людині завжди буде чогось не вистачати – розуміння, визнання, коштів, але нехай у ці святкові дні у нас вистачить захмарної уяви і здорового глузду помріяти про сталі зміни на краще, а врешті – визначитися, що саме ми можемо для цього зробити.
І тому #вірю_у_якість_вищої_освіти!