За даними Міністерства освіти та науки України, станом на 2024 навчальний рік агресор пошкодив 3 798 закладів освіти, з них 365 — повністю зруйновані. Ці дані не є остаточними і, на жаль, постійно оновлюються. Там, де мав лунати дитячий сміх, — прогриміли вибухи. Де мали здобувати знання, — імперія залишила свій кривавий слід. Де мало бути майбутнє, — зосталися лише біль та руїни.
І це ще не так страшно, як той факт, що від російської агресії загинуло 599 дітей, а 1 762 зазнали поранень. Ще жахливіше усвідомлювати, що ця цифра — лише приблизна . Від 2014 року, від 24 лютого, від кожного сходу сонця росія тероризує наш народ, відбираючи найцінніше. Діти — це продовження нас, це безсмертя нації. А ціль у росії одна — перервати наше життя раз і назавжди.
Десь на Заході можна почути крамольні думки, що ракети не обирають, куди падати. Що росія, мовляв, ненароком влучає у дитбудинки, садочки, пологові, школи, університети. А що, як це не випадковість? Що, як вони роблять це цілком свідомо?
Головне завдання війни — дестабілізувати супротивника до такої міри, щоб він або програв, або не зміг боротися далі. І вони точно знають, як завдати найбільшого болю. У кремлі розуміють, куди летять їхні ракети, і вони знають, хто їхня ціль. Бо тільки так можна зламати опір — знищити всіх, хто може опиратися.
Згідно зі статтею 50 Женевської конвенції (IV) про захист цивільного населення під час війни, «окупаційна держава повинна в співробітництві з державними та місцевими органами влади сприяти належному функціонуванню закладів, відповідальних за піклування про дітей і їхню освіту».
Мета росії зараз — не перемога. Дивлячись на нещодавні телефонні посиденьки новообраного президента США та вічнообраного очільника кремля, можна зробити висновок: москва нарешті усвідомила, що Київ за три дні взяти не вдасться. Тому їхній пріоритет нині — дестабілізувати внутрішні системи України. Освіта — головна ціль. Адже це фундамент усьому, ґрунт, на якому стоїть кожна спільнота.
Освіта по ту лінію розмежування
Армія трубадурів імперії на весь світ вихваляється, як оперативно їм вдалося налагодити «освітній процес» на окупованих територіях. Новини рясніють першовересневими заголовками, лозунгами та цитатами кремлівського тирана. Для когось цей маскарад може здатися доказом демократичності та цивілізованості режиму. Мовляв, навчання триває, а отже, попри війну, права людини дотримано. Але що ж тут не так?
Згідно зі статтею 50 Женевської конвенції (IV) про захист цивільного населення під час війни, «окупаційна держава повинна в співробітництві з державними та місцевими органами влади сприяти належному функціонуванню закладів, відповідальних за піклування про дітей і їхню освіту». Проте у 2019 році росія вийшла із Женевської конвенції, бо стало зрозуміло — грати за правилами цивілізованого світу не входить в інтереси варварів.
Чіткі дані щодо освіти на окупованих територіях отримати майже неможливо: окупаційна влада або не допускає незалежних експертів, або надає дані, які далекі від реальності.
Учнів та персонал залякують, погрожують розправою за проукраїнську позицію, змушують до співпраці, а батькам натякають на можливість вилучення дітей.
Human Rights Watch у своєму звіті про війну в Україні зазначає, що агресор порушив чи не всі чинні норми та права людей у захоплених регіонах. Місцевим мешканцям заборонено навчатися за українською програмою — натомість їх змушують вивчати рекомендовану кремлем. Очевидно, що ця програма має на меті тільки одне — пропаганду наративу про «нацистську Україну» та виправдання злочинів москви щодо мирного населення.
На територіях, де адміністративну владу від початку повномасштабного вторгнення незаконно здійснює агресор, освіта перебуває в стагнації. Попри конвульсійні спроби росії запровадити програму переміщення освітян, у місцевих школах все ж критично бракує кадрів. Батьки повідомляють про недостатню кількість уроків, неефективну програму та елементарну відсутність світла у школах. Учнів та персонал залякують, погрожують розправою за проукраїнську позицію, змушують до співпраці, а батькам натякають на можливість вилучення дітей. Більше того, моніторингова місія ООН з прав людини в Україні повідомляє, що окупанти збирають дані про дітей, аби згодом залучити їх до армії.
Окупаційна влада нехтує потребою учнів та освітян у психологічній підтримці в умовах постійного тиску. Проводяться регулярні фільтрації та «чистки» серед проукраїнських громадян. Очевидці повідомляють про рейди окупантів, під час яких ті перевіряють девайси місцевих мешканців у пошуках застосунків, що Україна використовує для підтримки освітнього процесу.
Ганна Бут із Мелітопольського професійного аграрного ліцею в інтерв’ю ТСН розповіла історію, яка демонструє рівень нелюдяного ставлення до українців. За словами викладачки, одного з її учнів окупанти вивезли за місто з мішком на голові, побили та погрожували розправою — тільки за те, що він розмовляв українською у стінах школи.
Саме так, мабуть, у збоченій уяві наших сусідів виглядає «обіцяний мир і порядок». Такі дії нехтують міжнародно визнаним правом дітей на освіту, яка плекає повагу до національних цінностей країни походження та власної культурної ідентичності.
Навряд чи варто нагадувати нашим читачам, що така політика в цілому є порушенням норм міжнародного права, прав людини та прав дитини, правил ведення війни та, зрештою, норм здорового глузду. Останнім московська імперія успішно нехтує вже століттями. Якщо ви стали свідком порушення прав людини або злочинів, які рф чинить проти українського народу, цей ресурс має чіткий алгоритм дій для фіксування злодіянь агресора.
Університети на тимчасово окупованих територіях зазнають таких самих жахливих сценаріїв. На початку 2021–2022 навчального року нині захоплені частини Запорізької та Херсонської областей мали 11 закладів вищої освіти. Агресор одразу ж почав «відновлювати» освітній процес — як із метою створення ілюзії повернення мирного життя, так і використовуючи їх як осередки пропаганди.
Варто зазначити, що ці університети, виїхавши, продовжують свою діяльність на підконтрольних Україні територіях. Близько сорока закладів вищої освіти здійснюють навчальний процес, долаючи численні виклики, і 19 із них функціонують у статусі переміщених ще з 2014 року. Переміщені університети Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької областей та Криму нині працюють на базі інших освітніх закладів у різних регіонах України. Їхні ректори залишаються легітимними, а освітні програми акредитуються відповідно до європейських стандартів, що забезпечує якість навчання та міжнародне визнання дипломів. Попри всі труднощі, ці університети продовжують навчати, проводити дослідження та підтримувати студентів, тим самим зберігаючи не лише українську освіту, а й науковий та інтелектуальний потенціал країни. Те, що відбувається на тимчасово окупованих територіях під егідою росії, осягнути здоровим глуздом складно.
Варто нагадати, що 8 березня 2022 року Міжнародна організація якості освіти ENQA призупинила членство росії. Таким чином, агресор виявився відрізаним від світового освітнього середовища, а дипломи, видані на території рф, залишаються легітимними лише в самій росії.
Попри достатню кількість готових до переїзду росіян, колаборантів та місцевих, яких вдалося силою змусити до співпраці, багато викладачів усе ж відмовилися продовжувати освітню діяльність. Зокрема, 14 червня 2022 року був викрадений проректор Херсонського державного університету Максим Вінник. Чоловіка повернули через 10 днів. Це лише один із відомих нам випадків. Значно більше людей зазнають катувань і тиску, їх змушують зрікатися своєї ідентичності. Радикальна налаштованість місцевого населення погано позначилася на готовності окупантів здійснювати якісний освітній процес.
Кількість студентів на окупованих територіях суттєво зменшилася через небажання здобувати освіту в системі окупантів. Варто нагадати, що 8 березня 2022 року Міжнародна організація якості освіти ENQA призупинила членство росії. Таким чином, агресор виявився відрізаним від світового освітнього середовища, а дипломи, видані на території рф, залишаються легітимними лише в самій росії. Хіба що ще в Білорусі — але й це триватиме рівно стільки, скільки тамтешній диктатор утримуватиметься при владі.
Мабуть, чи не найцинічнішим є те, що так звану «програму розвитку нових суб’єктів рф» міністр просвіти Сергій Кравцов затвердив на педагогічній раді, яку провели в окупованому Маріуполі. Одразу після бомбардувань і геноциду українського народ
Стратегія росії проста: забороняти, а потім нав’язувати. І вона зовсім не нова. Те, що ми бачимо зараз, відбувалося одразу після окупації Криму: почали забороняти україномовні школи, здійснювали напади на громаду кримських татар. Дослідження, яке у 2019 році провела Українська Гельсінська спілка з прав людини, показує, що на території Автономної Республіки Крим освіту російською мовою отримували 96,7% учнів, кримськотатарською — 3,1%, українською — лише 0,12%.
На територіях України, які росія окупувала із 2014 року, ситуація не краща: там, окрім загальної стагнації, відбувається занепад освіти. Атестати та дипломи не визнають ніде за межами рф і самопроголошених утворень, а мова навчання майже повністю російська. За даними Української Гельсінської спілки з прав людини, у 2015/2016 навчальному році українську мову й літературу вивчали лише в 3% класів, проте в окупованих регіонах її подавали під назвою «мова та літературне читання народів Донбасу».
Якщо озирнутися на десятиліття активної роботи імперії зі стирання української ідентичності на Донбасі, стає очевидним: Україну чекає довгий шлях до реінтеграції місцевого населення. Те, що ми спостерігали й продовжуємо спостерігати в окупованих після 24 лютого 2022 року територіях, у Донецькій, Луганській областях та Криму, триває вже десятиліття. І перед Україною стоїть складне завдання — повернути тих, для кого Україна існує лише в наративах кремлівської пропаганди.
Освіта – це те, що ми не маємо права втратити. Кожен народ має свій голос, свою культуру, свою ідентичність – і Україна безупинно бореться, щоб зберегти їх . Ми можемо говорити, чути, вивчати нашу прекрасну українську мову, але вже понад 4000 днів наші брати й сестри живуть у зоні турбулентності, де за українське слово можна заплатити життям. Сьогодні наша країна здійснює освітній процес у безпрецедентних умовах війни у начебто цивілізованій Європі. Цей досвід стане для нас важливим уроком стійкості, адаптивності та незламності. Освіта – це не просто навчання, це фундамент, на якому будується майбутнє нації.
Перетяка Богдан