Відповідність викладача освітньому компоненту: баланс підтримки, відповідальності та вимогливості до якості
Сучасна вища освіта змінюється надзвичайно швидко. Розвиток науки, технологій, професійних практик і нові очікування студентів вимагають постійного оновлення не лише змісту освітніх програм, а й компетентностей тих, хто їх реалізує.
Відповідність кваліфікації та професійної компетентності викладача освітнім компонентам, які він викладає, — це не просто формальна вимога законодавства, а необхідна передумова якісної освіти. Адже сучасні студенти мають право отримувати актуальні знання від викладачів, які розуміють розвиток своєї галузі, володіють сучасними підходами та здатні поєднувати теоретичні знання з професійною практикою.
Особливого значення це набуває в контексті європейського визнання української системи забезпечення якості вищої освіти. Повноправне членство Національного агентства в ENQA та включення до Європейського реєстру агентств із забезпечення якості вищої освіти (EQAR) відкривають нові можливості, але водночас посилюють нашу спільну відповідальність. Результати акредитацій українських освітніх програм стають доступними через європейську базу DEQAR, а отже, прозорість і переконливість наших підходів до оцінювання якості набувають міжнародного виміру.
Ми добре розуміємо, в яких надзвичайно складних умовах сьогодні працюють українські викладачі. Попри війну, безпекові загрози, вимушене переміщення, руйнування інфраструктури та обмежені ресурси українські університети продовжують навчати студентів, здійснювати наукові дослідження та розвивати освітні програми. І це насамперед заслуга викладачів — їхньої професійності, самовідданості та щоденної наполегливої праці.
Саме тому Національне агентство послідовно виступає за змістовне, обґрунтоване та контекстно чутливе оцінювання кадрового забезпечення освітніх програм, яке поєднує вимогливість до якості з розумінням реальних обставин діяльності закладів вищої освіти.
Відповідно до підкритерію 6.1 Положення про акредитацію освітніх програм (2024), викладачі, залучені до реалізації освітньої програми, з огляду на їхню кваліфікацію та/або професійний досвід мають бути спроможними забезпечити викладання відповідних освітніх компонентів з урахуванням законодавчих вимог.
При цьому важливо розуміти, що відповідність викладача освітньому компоненту не визначається виключно кількістю наукових публікацій. Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності (постанова Кабінету Міністрів України № 1187 зі змінами) передбачають різні підстави для підтвердження такої відповідності. Зокрема, пункт 37 визначає альтернативні підстави, пов’язані з відповідною вищою освітою, науковим ступенем, професійним досвідом за фахом тривалістю не менше п’яти років або керівництвом чи консультуванням захищеної дисертації за відповідною спеціальністю.
Вимоги щодо наукових публікацій залишаються окремим елементом чинного нормативного регулювання. Тому важливо не змішувати різні вимоги та не зводити оцінювання кадрового забезпечення до механічного підрахунку статей, сертифікатів чи інших формальних показників.
Національне агентство у своїй практиці враховує не лише наведені закладом документи, а й аргументовані пояснення щодо спроможності конкретного викладача забезпечити відповідний освітній компонент. Особливої уваги потребують ситуації, коли йдеться про викладачів, які нещодавно розпочали педагогічну діяльність, або про фахівців-практиків, чий актуальний професійний досвід є важливим ресурсом для якісної освіти.
Окремим питанням залишається оцінювання педагогічних працівників. Законодавство розрізняє категорії педагогічних і науково-педагогічних працівників, зокрема щодо характеру їхньої професійної діяльності. Наразі Національне агентство напрацьовує практику оцінювання цієї категорії викладачів з урахуванням наявних нормативних колізій та специфіки їхніх професійних функцій.
Гнучкість і здоровий глузд уже є важливими складовими практики акредитаційного оцінювання. Національне агентство неодноразово звертало увагу експертних груп і галузевих експертних рад на неприпустимість суто формального підходу. За наявності переконливих доказів та належного обґрунтування з боку ЗВО Агентство неодноразово переглядало оцінки за критерієм 6 на користь закладів освіти.
Водночас важливою є і відповідальність самих університетів. При оцінюванні кадрового забезпечення ми враховуємо не лише індивідуальні досягнення викладачів, а й системність інституційного підходу: політики добору кадрів, обґрунтованість розподілу освітніх компонентів, підтримку професійного розвитку викладачів і дієвість внутрішньої системи забезпечення якості.
У цьому контексті Національне агентство радить закладам вищої освіти приділяти особливу увагу якості інформації, наведеної у відомостях про самооцінювання, зокрема в таблиці 2. Важливо не просто перелічити формальні показники, а чітко продемонструвати, чому саме цей викладач спроможний якісно забезпечити відповідний освітній компонент. Якщо йдеться про викладача-практика, педагогічного працівника чи особливі обставини професійної діяльності, їх варто належно пояснити та підтвердити.
Разом із тим ми поділяємо занепокоєння академічної спільноти щодо застарілості та суперечливості окремих положень чинних Ліцензійних умов. Сучасна вища освіта потребує більш гнучких і змістовних підходів до визначення професійної відповідності викладачів, які враховували б різноманітність академічних і професійних траєкторій.
Саме тому робоча група Національного агентства ще понад рік тому напрацювала пропозиції щодо суттєвого оновлення відповідних вимог. Серед них — більша варіативність підстав підтвердження відповідності освітнім компонентам, диференціація вимог до науково-педагогічних, педагогічних працівників і викладачів-практиків, перегляд кількісних вимог до публікацій, а також належне врахування монографічних досліджень.
Ми відкриті до широкої професійної дискусії та розраховуємо на конструктивну співпрацю з Міністерством освіти і науки України, академічною спільнотою, роботодавцями й іншими заінтересованими сторонами задля формування сучасних, збалансованих і дієвих вимог.
Водночас гнучкість в оцінюванні не може означати відмову від вимог до якості.
Ми закликаємо уникати хибних практик імітації та фальсифікації відповідності викладачів дисциплінам, які вони викладають. Формально створена відповідність не може замінити реальної компетентності, а наявність необхідних документів сама по собі не гарантує якісного викладання.
Війна вимагає від нас особливої підтримки викладачів, розуміння обставин і гнучкості в оцінюванні. Але вона не може бути виправданням для викладання застарілих знань, відсутності необхідних компетентностей чи імітації освітньої діяльності. Адже насамперед ідеться про захист права студентів на якісну, актуальну та конкурентоспроможну освіту.
Ми вже бачимо позитивні зрушення на багатьох освітніх програмах, де університети свідомо оновлюють підходи до формування викладацьких команд, залучають фахівців-практиків, підтримують професійний розвиток викладачів та орієнтуються на сучасні потреби студентів і ринку праці. Прикро, але досі трапляються випадки, коли ретроградні практики, інституційна інертність, а подекуди й відвертий опір змінам перешкоджають необхідній актуалізації змісту освітніх компонентів, належного розвитку кадрового потенціалу та методик викладання. Переконані, що збереження певних підходів лише тому, що вони звичні, не сприяє якості освіти.
Наше спільне завдання — не створювати додаткові формальні бар’єри для викладачів, а підтримувати їхній професійний розвиток, визнавати різні шляхи набуття компетентностей і водночас забезпечувати реальну якість викладання.
Саме на балансі підтримки, довіри, професійної відповідальності та обґрунтованої вимогливості має ґрунтуватися українська система забезпечення якості вищої освіти, яка сьогодні є повноцінною частиною європейського простору забезпечення якості.