Діяльність українських військових закладів вищої освіти була спрямована на якість підготовки, ще починаючи з 1990-х років. Тоді в українському освітянському просторі не був поширений термін «студентоцентризм», але заклади сповідували його ідеали, проте це називалося трішки інакше – «культ навчання». Суть його у тому, що, від прибиральниці до керівника закладу, кожен працівник вкладає свою частину душі і праці у якість підготовки здобувача.
Численні дослідження вищої освіти в Україні підтверджують, що основним її недоліком була відірваність теорії від практики. Чому так трапилося? Відбувалася зміна економічних відносин між людьми. Планова економіка зникала, народжувалася ринкова. Такі зміни не є простими. Вони пройшли крізь життя кожної людини, крізь її діяльність, у тому числі й освітню.
Недостатні фінансові ресурси призводили до «старіння» навчальної матеріальної бази закладів вищої освіти та неможливості її оновлення. Розвивалися ті заклади, які йшли вперед за рахунок поєднання знання (як продукту своєї діяльності) із бізнесом. Особливість військової справи полягає в прямому зв`язку теорії із практикою, після навчання здобувачі виходять повноцінними фахівцями, готовими до будь-яких викликів. Вони точно знають, чим будуть займатися після випуску. Це допомагає також чітко зрозуміти, чи військова справа – твоє покликання, або ж варто перекваліфікуватися.
Яка ж технологія створення освітніх програм, за якими навчають у військових закладах вищої освіти? Скільки часу має тривати спеціальна військова підготовка? Розглянемо на прикладі радіотехніків. Теоретичні основи побудови радіопередавальних пристроїв розглядаються на базі конкретних зразків озброєння (побудови антен, передавальних та приймальних засобів), тобто створення конкретних зразків військової техніки висвітлюється в теоретичному курсі. Особливості конструювання, механізми – усе це враховується в програмі. Такі детальні знання стають у нагоді, коли на старших курсах здобувачі освіти використовують ці знання і надалі, коли вивчають надскладні агрегати, знають принципи їхньої побудови до найменших деталей.
Ураховуючи те, що у військову справу людина приходить зовсім молодою, такий ґрунтовний загальний підхід до професійного зростання вибудовує повноцінного військового на все життя.
Яким чином зробити цього військового спеціаліста різнобічно розвиненим та здатним коректно комунікувати у соціальному середовищі, адже за специфікою діяльності він має чітко виконувати накази? Над цим питанням військові працювали раніше, працюють і сьогодні.
Харківський авіаційний університет в 1990-х роках створив групу професійних авіаційних дослідників-психологів, вони проводили дослідження стосовно стресостійкості здобувачів авіаційних спеціальностей. У ході порівняльного аналізу студентів та курсантів з`ясувалося: за всіма критеріями, які були ними визначені, курсант набагато «просунутіший» в аспектах, що стосуються безпосередньо фаху, власне, у професійних знаннях та їх застосуванні. Але в соціальному плані курсант програвав студентові. Це зрозуміло, тому що курсант вже забезпечений облаштованим середовищем: від їдальні до місця проживання. А студентові потрібно ще й про це думати. Тому, звичайно, з точки зору соціалізації в суспільстві, він мав переваги.
Один із запропонованих варіантів вирішення цієї проблеми – спорт. Він допомагає навчитися комунікації, гармонійно розвинути особистість. Але не будь-який вид фізичної діяльності, він має відповідати Виду Збройних сил України та роду військ. Так, льотчику краще не займатися боксом, а для десантника це один з найкращих варіантів. До важливих напрямів особистісного розвитку слід віднести участь курсантів у різноманітних тематичних, предметних олімпіадах національного та регіонального рівня, а також у різноманітних конкурсах наукових робіт, тощо.
Сьогодні новий процес акредитації освітніх програм вніс свіжий подих у освітянське середовище нашої Держави, що засвідчує свідома більшість академічної спільноти. Відбувається зазначений процес і у військових ЗВО, і не лише за спеціальностями, що належать до 25 галузі знань Воєнні науки, національна безпека, безпека державного кордону. На жаль, є приклади, коли члени експертних груп, що здійснюють акредитаційну експертизу таких освітніх програм, вважають, що військові мають займатися виключно військовими справами. Насправді академічний потенціал та освітній досвід військових ЗВО є надбанням усіх здобувачів освіти нашої Держави, а якщо взяти до уваги їх виховання, то наголосимо: справжніх патріотів України готують саме військові заклади вищої освіти. Отже, практика розширення напрямів підготовки студентів у таких закладах є позитивною.