В умовах лібералізації вищої освіти, а відтак посилення автономії й соціальної відповідальності університетів, пріоритетними завданнями постали забезпечення ефективності, доступності та якості освіти. Якісна вища освіта розглядається світовим співтовариством як інструмент соціальної і культурної злагоди й економічного зростання. Проте нині немає жодної держави, задоволеної системою вищої освіти – усі перебувають у пошуках новацій, які б дали відчутний результат. За цих умов сутність феномену культури якості зазнала суттєвих трансформацій: від традиційного розуміння її як обов’язкової складової інституційної академічної культури закладу вищої освіти (ЗВО) до усвідомлення соціумом її засадничої ролі у формуванні корпоративної культури національної системи забезпечення якості вищої освіти.
Поняття «культура якості» вже стало усвідомленою сталою частиною фахового дискурсу в галузі освітньої політики й управління освітнім процесом як на національному, так і міжнародному рівнях. Вихідною позицією забезпечення якості вищої освіти є здатність університетів до розвитку надійної внутрішньої системи якості, і ця здатність безпосередньо корелюється з інституційною автономією і відповідальністю перед суспільством.
Традиційні для інституційного менеджменту поняття «управління якістю» й «контроль якості» не знаходять належного сприйняття в освітянському середовищі з огляду на технократичний підхід управління «зверху вниз». Натомість «культура якості» як цінність та колективна відповідальність усіх учасників освітнього процесу сприяє налагодженню дієвих внутрішніх і зовнішніх процедур оцінки якості у їх взаємній доповнюваності й спрямованості на забезпечення прозорості, гнучкості, підзвітності, ефективності функціонування системи вищої освіти.
Загальновизнаними показниками розвиненої культури якості у ЗВО є, насамперед, орієнтація на споживача освітніх послуг та підтримка якості викладання. Саме професійна діяльність викладачів стає наріжним каменем забезпечення високого рівня якості підготовки студентів, майбутніх фахівців, що визначається низкою взаємопов’язаних чинників, зокрема: компетентністю викладачів, відкритістю взаємин між викладачами, студентами та адміністрацією ЗВО, наявністю системного зворотного зв’язку для усіх учасників освітнього процесу. Зауважимо, що Європейська асоціація забезпечення якості вищої освіти (European Association for Quality Assurance in Higher Education – ENQA) визнає різноманітність підходів у забезпеченні якості вищої освіти, що уособлює суттєву кореляцію цілей і контексту, в якому все відбувається. ENQA визначає культуру якості, передусім як організаційну культуру ЗВО, що спрямована на безперервне посилення якісних показників його діяльності. Вона характеризується наявністю двох сутнісних елементів: культурного, який передбачає присутність у зацікавлених осіб спільних цінностей, переконань і очікувань, та управлінського, що презентований чітко визначеними процесами координації індивідуальних зусиль учасників освітнього процесу щодо посилення якості вищої освіти.
ENQA розрізняє чотири типи культури якості вищої освіти, що притаманні сучасним європейським університетам:
– тип А: залучення адміністрації, персоналу та студентів є слабким, що призводить до неефективного підходу, коли ніхто не несе відповідальність за якість вищої освіти;
– тип B: прихильність до забезпечення якості є неявною і виявляється лише у виконанні професійних функцій; залучення адміністрації є слабким, що унеможливлює розвиток культури якості вищої освіти;
– тип С: рівень участі адміністрації університету є високим, натомість, залучення студентів – низьким, і тому погляд на якість є суто управлінським, зосередженим на реалізацію процедур забезпечення якості вищої освіти;
– тип D: рівень залучення адміністрації, викладачів і студентів є високим, що у результаті призводить до розвитку справжньої культури якості вищої освіти.
Очевидно, що останній з переліку є бажаним для досягнення, адже він відображає, так званий в аналітичних документах ЄС, «інтегрований тип культури якості», сформованість якого стає важливою передумовою забезпечення цілісності та загальноінституційної ідентичності університету, його визнання і позиціювання на національному й глобальному ринках освітніх послуг.
Розвиток інтегрованої культури якості ЗВО – це системний сталий процес спільного пошуку інноваційних механізмів посилення якості освітнього процесу, який максимально задовольняє стратегічні цілі, місію й візію функціонування інституції.
Зазначена концепція «інтегрованої культури якості» покладена в основу «Європейських стандартів і принципів із забезпечення якості у Європейському просторі вищої освіти», важливого нормативного документа ЄС, що з 2005 р. визначає міжнародне співробітництво європейських ЗВО у галузі забезпечення якості вищої освіти. Основні положення цього документу імплементовано у стратегію розвитку Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти України, згідно з якою, його місія полягає, зокрема й у формуванні культури якості вітчизняної вищої освіти.